(Не)Потрібний торф

(Не)Потрібний торф
Депутат Житомирської обласної ради Андрій Озерчук очолює ДК “Укрторф” з 2014 р. Карті торф’яних родовищ за його спиною понад півстоліття. Її склали і надрукували в часи, коли для торфозаводів зводили нові міста. У галузі стратегічне минуле, суперечливе сучасне і обнадійливе майбутнє

Чи бути в Україні торф’яному буму? Якщо у 2016-2018 рр. Державна служба геології та надр України видавала по 4 “торф’яні” спецдозволи на рік, то в 2019-2020 рр. – жодного. Але водночас, протягом минулого року 10 компаній подали до Служби 14 заявок про номінування (виставлення на продаж) спецдозволів на родовища і ділянки торфу. Один спецдозвіл продано у січні, ще один спробують продати в лютому, два аукціони (12) відбудуть у березні. Кілька заявок віхилено, решта очікує рішень.

Сплеск приватного інтересу до торфовидобування спостерігався на тлі підготовки до приватизації державних торфопідприємств. Саме вони є найпотужнішими гравцями галузі, об’єднаними в державний концерн “Укрторф”. Рішення про передачу підприємств від Міністерства енергетики до Фонду державного майна було ухвалене ще в березні 2020 року (одне з останніх рішень Кабміну Олексія Гончарука), проте приватизація досі не відбулася. Ба більше, наприкінці січня в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко інціював повернення торфопідприємств під контроль міністерства.

Про війни за торф’яний ринок, суперечливий стан державного торфовидобування, перспективи приватизації, ціну спецдозволів та привабливість українського торфу для інвестицій NADRA.info говорили з генеральним директором “Укрторфу” Андрієм Озерчуком.


NADRA.info: Розмову про торф почнемо з бурштину. Хто займається бурштином – по-різному оцінюють камінь, видобутий на Житомирщині, Рівненщині чи  Волині. Собівартість і ціна різна. Свої параметри, характеристики, які говорять про цінність каміння. У випадку з торфом можна розвести родовища за цінністю? Питання скоріше для широкого загалу, не для професійної аудиторії. Де торф кращий? Це Черкаська область, Чернігівська, Житомирська, Сумщина? Можливо, Київщина? 

Андрій Озерчук: Почну з того, що нагадаю: є торф верховий, низинний, перехідний. Для рослин як добриво, ґрунт – краще верховий торф. Для спалювання краще низинний торф. І в залежності від того, яка там зольність, залежить якість брикету. Наприклад, наскільки мені відомо, колись найякіснішим вважали торф, з якого Озерянський торфозавод – філія ДП “Житомирторф” виробляв брикети. Там зольність становила близько 8-10%. Він калорійності давав близько 4 200 кКал/кг. Сьогодні, якщо говорити про той торф, який видобувається для торфобрикетів, то найкращий торф беруть на Рівненщині і на Чернігівщині. У зв’язку з тим, що обмежені були площі на Волині, він у деяких випадках був з більшою зольністю. Стосовно сільськогосподарського торфу, його оцінити можуть тільки виробники, які займаються вирощуванням лохини чи вирощуванням грибів. Що таке якісний торф для грибів? Вони на торфі Озерянського родовища можуть 5-7 разів знімати урожай на 1 закладці. От якщо він зрізає врожай грибів не 2 рази, не 3, а разів 5-6, то тоді це якісний торф.

Такий торф є де?

Сьогодні такий торф є на Озерянах і на Чернігівщині, на Смолині. Такий торф був під Києвом, у Броварах де було підприємство. Також такий торф був і під Макаровом. Але, на превеликий жаль, у зв’язку з тим, що все порозпадалося ще до мого приходу в Концерн, сьогодні говоримо тільки про Смолин Чернігівської області та Озеряни Житомирської області.

Скільки взагалі в Україні торфу? 

Український ресурс торфу – близько 2 млрд. т., з них промислових запасів – близько 800 млн. т.. Найбільші показники покладів торфу – на Волині,  Рівненщині та Чернігівщині. 

Наскільки капіталомістка ґалузь? Якщо зі старту побудувати будь-який аналог того заводу, який сьогодні працює в Рівному чи Маневичах? Скільки це коштує – зайти на цей ринок і стати гравцем, щоби конкурувати, і перебити, наприклад, пропозицію на ринку ДП “Рівнеторф” чи ДП “Волинь торф”?

Завод побудувати – це одне. Умовно, 1 прес коштує близько 1 млн. євро.

Якої потужності?

Доприкладу  в нас постійно працюють 2 преси в Смизі та на Маневичах, потужністю до 10 тисяч тонн брикетів на рік. Тобто, як мінімум, треба, щоб було 2-3 преси, 2 працюють, 1 в резерві, коли по одному проходять якісь регламентні роботи, третій працює. Я думаю, що побудувати завод потужністю 25 тисяч тонн торфобрикету на рік, потрібно близько 3-5 млн. євро.

Торфобрикети у біг-бегах на складі продукції Маневицького торфозаводу (філія ДП “Волиньторф”)

Як швидко інвестиції окупляться?

Якщо завод вироблятиме 25 тисяч тонн торфобрикетів на рік, умовно, він продаватиме його по 1 250 грн. за тонну, рентабельність становитиме 15-20%, це 200 грн. на тонні. Але сьогодні більш ефективно продавати торф, як просто заготовлений, копаний торф. Вигіднішетому що складова брикету залежить від витрат на виробництво (це паливо, електроенергія, комплектуючі, запчастини). І від місця розташування заводу. А копаний торф, якщо ти розробив поле, загрузив в автомобіль і продав, його рентабельність більше, ніж у виробництві торфобрикетів. Але для правильного ведення фінансово-господарської діяльності потрібно, щоб співвідношення було десь 60% на 40%, де 40% становлять торфобрикети, 60%  сільськогосподарський торф. Тому що літо, весна, осінь – це в основному буде сільськогосподарський торф, який можливо продавати для використання в рослинництві, покращення ґрунтів та для вирощування грибів. А брикети – це було б осінь, весна, зима. Таким чином була б правильно побудована структура виробництва продукції. Тому що найбільше капіталовкладень, які підприємству потрібно – це квітень-вересень, коли відбувається заготівля торфу.

Нелегальні копачі торфу існують? Вони впливають на ринок?

Суттєво впливають. Наведу приклад. Коли мене призначили генеральним директором  ДК “Укрторф”, ми провели дослідження ринку виробленої торфопродукції, яка реалізується у садових відділах  магазинів Києва. Виробниками даної торфопродукції є приватні підприємства Рівненщини, Чернігівщини, Київщини, а також торфопродукція Республіки Білорусь, Естонії, Литви та ЛатвіїНа жаль, підприємства-учасники ДК “Укрторф не змогли поставляти вироблену торфопродукцію у роздрібну мережу магазинів Києва та України, адже є неприйнятні умови між власниками магазинів та постачальниками, а саме 60 днів – відстрочки платежів, і якщо товар не проданий в сезон, його потрібно повернути на підприємство. Отже, ми є державні підприємства, які за таких умов не можемо конкурувати (сплата податків, заробітна плата, оренда землі і тому подібне) з приватними компаніями, що суттєво впливають на ринок виробленої торфопродукцію за високої собівартості виробленої торфопродукції. 

До 2012 року на території Київської області було вісім дочірніх підприємств ДП Київторф” (Макарів, Бровари, Бориспіль, Бородянка, Гавронщина...) це ті торфопідприємства, які займалися видобутком торфу і його переробкою. На даний час всі ці підприємства з 2013 року не ведуть виробничої діяльності та перебувають на стадії банкрутства та ліквідації. При цьому на території цих підприємств залишилась сировинна база (від 10 до 0,5 га), які використовуються так званими чорними копачами торфу.  На мою  думку, ринок чорних копачів” торфу становить близько – 50% у порівнянні з підприємствами-учасниками ДК Укрторф”.

У 2016 році проведено зустріч з  Асоціацію грибників України, де було домовлено про поставки сільськогосподарського торфу для вирощування грибів по узгодженій ціні 200 грн. за тоннуАле нажаль, дані домовленості не були дотримані, у зв’язку з запропонованою низькою ціною “чорних копачів”. 

Варто зазначити, що ринок сільськогосподарського торфу в України для вирощування грибів, лохини та іншої продукції  становить близько  1,5-2 млн. тонн на рік. 

Андрій Озерчук: “Вчорну” в Україні копається до половини від обсягу, який легально видобувають державні підприємства

На ринку безліч пропозицій по поставці торфу для сільськогосподарських потреб білоруського походження. Ви самі згадали про білоруський торф. Український поступається в якості білоруському? 

Ні. Можливо, навіть навпаки. Але ми програємо білоруським виробникам торфу в економіці. І мова не тільки про с/г торф, але і про торфобрикети. 

Перша причина, чому в них дешевший брикет – вони його продають на територію України без сплати  ПДВ. 

Друга причина – підтримка торфопідприємств державою.

Третя причина – борги наших підприємств, обслуговування яких ми маємо включати в калькуляцію. 

Ви пробували добитися захисних мит на торф’яну продукцію?

Так. Білоруський брикет на території України реалізується за ціною на  100-150 грн. дешевше від ціни наших торфопідприємств. 

18 березня 2020 року постановою Кабінетом Міністрів України № 261 було збільшено мито на імпорт вугілля з Російської Федерації (з винятками) на 65%ДК Укрторф звернувся до Кабінету Міністрів України з пропозицією внести зміни до зазначеної постанови в частині збільшення мита на імпорт торфопродукції з Республіки Білорусь до 65%, що дало б можливість захисти вітчизняні державні торфопідприємства від несправедливої конкуренції.

І?

Відповіді чекаємо досі. 

У квітні буде рік, як ДК “Укрторф” звернувся до Кабміну по захист українського ринку від демпінгу білоруської торфопродукції. Відповіді немає досі

Після нашої першої публікації про майбутню приватизацію торф’яної галузі, ми мали кілька розмов з бізнесменами, які говорили про цінність українського торфу для іноземних покупців. Як би Ви оцінили експортний потенціал галузі? 

ДП Волиньторф у 2014 році  було укладено контракт про поставку торфобрикетів до Словаччини, для потужного промислового холдингу. Відповідно до контракту ДП Волиньторф мало поставляти 20  25 тисяч тонн брикетів на рікАле у зв’язку з несвоєчасною поставкою залізничних вагонів для транспортування брикетів, даний контракт було виконано не в повному обсязі, і останні два роки поставки відсутні.

Переговори з Укрзалізницею щось дали?

ДК Укрторф не одноразово звертався до Укрзалізниці з проханням надати залізничні вагони, але Укрзалізницею дане питання не було вирішено, що призвело до розірвання вищезазначеного контракту. 

Автомобільний транспорт – варіант?

Автомобільним транспортом за прорахунками підприємств становить, що 1 автомобіль (20 тонн) до Анталії собівартість якого близько 4700 євро, є  дорого, що за такої ціни на транспортування  торфу, представниками бізнесу Туреччини було отримано відмову на укладання контракту.

По воді?

Потрібно вивчати дане питання, і розуміти реальність виконання всіх етапів. Найдешевше для державних торфопідприємств було б експортувати торф і торфопродукцію залізницею. Зручно вантажити на Волинітому що біля заводів у Маневичах є потужний залізничний вузол. Також ц е може здійснювати  Житомирторф, адже в Білокоровичах є залізнична станція. А решті підприємств потрібно доставляти до залізниці, а це значить – зростання ціни.

Щодо поставок торфопродукції річковим транспортом – перш за все, потрібно мати перспективу укладання довготривалого контракту з об’ємами до 100 тисяч тонн торфопродукції на рік та перспективу реалізації контракту мінімум на 5 років. Якщо баржі з кавунами йдуть до Києва Дніпром, то поставки торфопродукції можливо здійснювати до портів Миколаєва, Херсону та Одеси та експортувати зазначену продукцію до Туреччини, Болгарії, Єгипту та інших країн. Дані питання було обговорено на зустрічах з керівництвом обласних державних адміністрацій Миколаєва, Херсону та Одеси восени 2020 року. 

12.01.2021 відбувся аукціон з продажу спецдозволу на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку покладів торфу на 5 років на ділянці “Селище”, Житомирська область. Під час торгів ціна зросла зі стартової 9,1 тис. грн до 71 тис. грн. Як Ви прокоментуєте ціну?

Так, знаю цю ділянку, вона частково вигоріла, коли були пожежі у 2017-2020 рокахЦі ділянки мають  площу 41 га (41,42 га – Ред.). Спецдозвіл на торф 41 га за 71 тис. грн? Це дуже занижена ціна. 

Чому занижена?

Для прикладу: площа ділянки 40 га, глибина близько 2 метрів і більше, при цьому маємо близько 450 – 500 тисяч м3 запасів торфуЯкщо увесь цей об’єм продати, як просто копаний торф, можливо отримати прибуток близько 40 млн. грн..

Ви сказали, що 71 тис. грн – занижена ціна. Тоді чому ніхто з ДП, які входять до концерну Укрторф“, не прийшов на торги і не скористався можливістю? 

З точки зору можливої промислової розробки, дана ділянка не є цікава. З точки зору якогось невеликого бізнесу – можливо. І скоріш за все, що на цій ділянці торф не паливний, а сільськогосподарського призначення. 

До того ж, сьогодні є обмеження: якщо компанія має борги перед державним бюджетом, вона не має права брати участь у торгах. При тому, ви ж розумієте, що всі учасники Концерну зараз перебувають під так званим «Законом про приватизацію». 

Андрій Озерчук: З точки зору можливої промислової розробки, ділянка “Селище” в Житомирській області не є цікава

Тобто, навіть якби у Житомирторф не було б боргів перед бюджетом, він не брав би участь в аукціоні?

Ні. На сьогоднішній день у Житомирторф, починаючи з 60-х років, є ділянки в тих районах, де знаходиться підприємство. І там є близько 2-3 тис. га торфу, які можна видобувати. На сьогодні там побудовані канали, зроблена мережа, що дає можливість працювати, адже на тих ділянках маємо один з найкращих торфів в Україні за якостю. 

Ви говорите про тисячі гектарів ДП “Житомирторф”… Але ДП володіє єдиним спецдозволом №1088 на родовище “Чистина”, і відповідно до нього площа усього біля 340 га. Якщо просумувати площі спецдозволів №1315, №1316, №1317, якими ДП володіло раніше, і які сьогодні не діють – назбирається ще трохи більше 100 га. І на сайті Держгеонадр в розділі “Інформація щодо стану розгляду заяв” немає інформації, що ДП “Житомирторф” звертався по нові спецдозволи за останні два роки. 

За право володіти спеціальними дозволами на користування надрами раніш експлуатованих ДП “Житомирторф” родовищ вже декілька років йдуть судові процеси. Нажаль ситуація у попередні роки, до 2014 року, по цьому підприємству була доведена до абсурду. Його відверто вели до банкрутства заради придбання у приватну власність за копійки, тому і з’явились сумнівні приватні фірми, які спробували забрати собі ці ліцензії.   

Держава, ще за радянських часів вклала у це підприємство значні кошти і навіть побудувала під підприємство ціле селище міського типу. Сьогодні це підприємство потребує прийняття зваженого, економічно та соціально обґрунтованого рішення стосовно його подальшої перспективи. Виставлення його на продаж без повернення спецдозволів та відновлення платоспроможності   матиме виключно один результат – припинення торфовидобутку, як мінімум на декілька років.

Крім ДП “Житомирторф”, які ще учасники Концерну здійснюють профільну діяльність?

Працюють ДП “Волиньторф”, “Рівнеторф”, “Чернігівторф” (Волиньторф і Чернігівторф мають спецдозоли на користування надрами від Державної служби геології та надр України, а Рівнеторф видобуває торф за погодженням з обласною державною адміністрацією – Ред.). 

В Чернігівській області ми працюємо тільки на 2 підприємствах – це Смолинський торфозавод і Ірванцівський торфозавод. Це єдині два підприємства на Чернігівщині, які на даний час здійснюють свою діяльність.

ДП “Київторф”, “Сумиторф”, “Поділляторф” – спецдозволів не мають, діяльність фактично не здійснюють з 2012 року .

Лідери за видобутком та переробкою торфу – ДП Волиньторф і ДП Рівнеторф. Причому в 2020 році ДП Рівнеторф виконало планові показники з видобутку торфу та виробництва торфобрикетів (див. табличку “Видобуток торфу та виробництво торфобрикетів державними підприємствами-учасниками Концерну”)

В мене питання до цих даних. Чому ДП “Житомирторф” не виготовляє торфобрикетів? На підприємстві відсутнє обладнання, це нерентабельно?

Підприємство вже декілька років бореться за виживання під тиском кредиторів з приватних фірм, які намагаються заволодіти правом користування надрами родовищ, на яких Житомирторф видобував торф понад 50 років. Якщо основні проблемні питання  ДП Житомирторф будуть вирішені, а це потребує виключно адміністративних рішень з боку відповідних державних органів, підприємство зможе налагодити виробництво і торфобрикетів, і іншої торфопродукції з високою доданою вартістю 

Щодо нездійснення виробничої діяльності ДП Житомирторф” то варто зауважити, що на весні 2020 року на Житомирщині відбулися маштабні лісові пожежі внаслідок яких, було пошкоджено сировинну базу ДП Житомиртоф. Тому підприємство змушено було займатися відновленням сировинної бази.

І ще питання: що спричинило такий спад у 2020 р.?

Так, дійсно у порівнянні з попередніми роками, ми маємо незначне зменшення видобутку торфу та виробництво торфобрикетів. Причиною є падіння промислового виробництва по країні. Варто зауважити, що найбільшими споживачами торфопродукції були підприємства, які зменшили своє виробництво, а саме виробники спиртової та цукрової галузі.

Другою причиною є Covid19, який суттєво вплинув на роботу закладів освіти, які були змушені перейти на дистанційну форму навчання, що зменшило споживання торфобрикетів.

Третьою причино є незахищеність вітчизняного торфоринку від демпінгу виробників торфопродукції Республіки Білорусь та країн Балтики.

Однією з причин є і світові кліматичні зміни (потепління клімату).

Але однією з головних причин залишається питання надання дозвільної документації для здійснення торфодобувної діяльності (отримання спецдозволів, відведення земельних ділянок, суперечливість чинного законодавства про надра та землю).

Щодо землі – торфовидобувні підприємства не унікальні…

ДК Укрторф спільно з Державною службою геології та надр України проводили спільні наради на яких було піднято питання щодо віднесення торфу до переліку корисних копалин місцевого значенняТакож, питання про забезпечення землевідводом, спеціальних дозволів на користування надрами родовищ торфу, в чітко зазначені терміни.  

Якщо були б чіткі, регламентовані і для всіх зрозумілі правила із законодавством щодо організації торфовидобувної діяльності то державні підприємства мали б можливість, стабільно здійснювати свою виробничу діяльність та мати прибутковість. Натомість маємо ситуацію, за якої доля цих підприємств у значній мірі залежить від рішення обласних державних адміністрацій (видобуток торфу в порядку ст 23 Кодексу про надра без ліцензії до 2 метрів).

Ви про ДП “Рівнеторф” і ДП “Волиньторф”? 

Так, ДП Рівнеторф” Міністерством екології  та довкілля України було повернуто 5 заяв на отримання позитивного висновку про вплив на довкілля, а ДП Волиньторф поки що тільки одну.

Але ж з рештою, підприємства працюють? Рівнеторф – по рішенню обласної влади, Волиньторф – має спецдозволи. Здається, ви перебільшуєте масштаб проблеми зі спецдозволами. І я би не звинувачував Держгеонадр, адже не таємниця, що заяви часто подаються справді зі значними порушеннями в документах.

Чи перебільшую я масштаб проблемиНі. Торфобрикетний завод ДП Волиньторф” в с. Прилісне може працювати з потужністю виробництва 100 тисяч тонн торфобрикету на рік. А на даний час виробляє лише 30 тис. тонн. Знаєте чому? Тому що ДП Волиньторф не має можливості забезпечити його торфом для виробництва брикетів. Попит на торфобрикети є, торф є, поклади торфу маємо, але спецдозволу ДП Волиньторф не отрималоТому торфозавод,  змушений працювати на третину своєї виробничої потужності на тих спеціальних дозволах, що є діючими.

Торфобрикетний завод ДП “Волиньторф” в с.Прилісне Камінь-Каширського (раніше – Маневицького) району Волинської області

А чому “лежать” ДП “Київторф”, ДП “Сумиторф”, ДП “Поділляторф”?

З 2012 року зазначені підприємства не здійснюють виробничу діяльність, так як втратили спецдозволи та не можуть їх повернути.

Ми писали, що 11 лютого Держгеонадр спробує продати низку спецдозволів на користування надрами, зокрема і на родовище “Ірдинь”. Це саме те родовище, яке розробляло ДП “Київторф”?

Так. Там іде старе русло Дніпра, болото на болотіАле до ДП Київторф входили ще об’єкти в Полтавській області – в Оржицькому і Лохвицькому районах, де можна було відновити потужності і успішно працювати при отриманні спеціальних дозволів та землевідводу. 

Де працювало, і що лишилося від ДП “Сумиторф“?

Конотоп, Шостка, Путивль, Глухів на сьогодні цими підприємствами виробнича діяльність не здійснюєтьсяУ 2019-2020 роказ за ініціативи ДК “Укрторф” проведені спільні  наради в Сумській обласній державній адміністрації, в м. Шостка та м. Конотоп  з керівництвом місцевої влади, які були готові провести відповідні заходи щодо стимулювання відновлення виробничої діяльності. Але це не відбулося у зв’язку з передачею підприємств на приватизацію.

Якщо воно здає в оренду техніку, значить, є хтось, хто цю техніку використовує за призначенням?

Ця техніка була надана ДП Житомиртоф”, “Волиньторф”, які входять до складу Концерну та використовують її сплачуючи кошти за її оренду. Таким чином зберігали принаймні те, що було.

Ще одне підприємство, яке входить в концерн – Укрінспаливо“.

Це Інспекція (Українська інспекція по контролю якості торф’яної продукції і паливних брикетів “Укрінспаливо” – Ред.)

Поясніть, чим вона займається і наскільки це жива структура?

Функція інспекції – контролювати якість продукції та надавати сертифікати якостіЦе єдина в Україні державна інспекція.

Тобто всі, хто виготовляють торфобрикети чи іншу продукцію з торфу, мають сертифікувати її в Інспекції?

Ця інспекція була створена для підприємств державного Концерну для сертифікації видобутої та виробленої продукціїАле на той час тільки державні підприємства  і здійснювали видобуток торфу в Україні. 

Інспекція – монополіст?

Ні. Сьогодні будь-який виробник може звернутись в іншу установу, не в “Укрінспаливо”, де робляться аналізи, і взяти той самий сертифікат. Але якщо виникають суперечки щодо якості продукції, то всі йдуть в “Укрінспаливо”, і саме експертиза нашої Інспекції – істина в останній інстанції щодо торф’яної продукції в Україні. 

Інспекція “Укрінспаливо”, яка входить в ДК “Укрторф” – істина в останній інстанції щодо якості торф’яної продукції в Україні

03.03.2020 р. Уряд розпорядився передати 7 з 8 підприємств-учасників концерну “Укрторф” на приватизацію. Чому їх досі не приватизували?

Приватизація – не одномоментна дія. Її потрібно підготувати. Доки готується – потрібно управляти активами. Тому, що сьогодні у Фонді держмайна, якщо я не помиляюся, тисячі підприємств, які підлягають приватизаціїТорф’яна галузь є специфічною, і фахівців, які розуміються в даному питанні у Фонді держмайна є дуже мало. 

Довідково: коли таке рішення (про приватизацію) було ухвалене, Концерн звернувся з проханням до Кабінету Міністрів України провести розширену нараду під егідою Міністерства енергетики України із залучити представників місцевих державних адміністрацій,  Фонду державного майна України, Міністерства економіки і Міністерства енергетики та Концерну, і обговорити всі нюанси майбутньої приватизації. Тому, що на підприємствах працюють люди, підприємства забезпечують продукцією установи і заклади соціальної сфери, тому потрібно розуміти, що і як буде далі. Нарада була проведена під головуванням заступника Міністра енергетики України Віталія Шубіна. Відповідно до протокольного рішення представниками місцевих органів влади ініційовано питання про залишення ДП “Житомиртоф”, “Волиньторф”,  “Рівнеторф” та “Чернігівторф” в державній власності або надати дозвіл на передачу в комунальну власність територіальних громад, так, як ці підприємства є бюджетоутворюючі (від 3 до 12 млн. гривень до бюджетів усіх рівнів). А решту підприємств передати на приватизацію.

Складається враження, що Ви не категорично проти приватизації

Як я тільки прийшов на посаду в 2014 р., вже велася мова про те, що треба приватизувати галузь. І вже в кінці 2014-го була проведена нарада у Верховній Раді України, є спеціальна комісія по приватизації, туди були запрошені народні депутатиКомісія проходила у Верховній Раді Україниі там було прийнято рішення не приватизовувати ці державні підприємства. Після того ми почали більш-менш стабільно працювати, нарощували кожний рік обсяги видобутку торфу, і виробництва торфобрикетів. Раптом в кінці 19-го року Міністерство енергетики України подало ці підприємства до Кабінету Міністрів України для їх приватизації.

…що було далі, ви вже розказали. Станом на зараз, підприємства концерну під чиїм управлінням – Міненерго чи ФДМУ?

В листопаді 2020 року Фондом державного майна України зроблені нові Статути діяльності підприємств, і юридично на сьогодні підприємства вже перебувають в управлінні Фонду.

А Концерн?

А Концерн залишився в управлінні Міністерстві енергетики України. Варто зауважити, що станом на 21 грудня 2020 року діє постанова Кабінету Міністрів України від 3 травня 2007 року № 689 “Про утворення державного концерну Укрторф” (далі – Концерн), якою затверджено статут Концерну та перелік державних підприємств, що входять до складу Концерну, а саме державні підприємства “Волиньторф”, “Житомирторф”, “Київторф”, “Коростишівський завод “Реммашторф””, “Поділляторф”, “Рівнеторф”, “Сумиторф”, “Укрінспаливо”, “Чернігівторф”.

Я хочу сказати, що в принципі ґалузь могла б працювати. Незалежно – державна чи приватна. Але її треба регулювати. Сьогодні дуже важко працювати в таких умовах, але ця ґалузь, по великому рахунку, могла б кожний рік додавати, умовно 150-200 робочих місць.

Цікаво, як довго питання приватизації державних торфопідприємств залишатиметься відкритим?

Якщо ж приватизація відбудеться?

Якщо ж таки приватизація відбудеться, найбільш привабливі підприємства з точки зору покупця – це Рівнеторф і Волиньторф. В них нема боргів, вони прибуткові і вони працюють. 

Але з точки зору керівника Концерну, на моє глибоке переконання, потрібно було б приватизувати тільки ті підприємства, які не здійснюють виробничу діяльністьА прибуткових і стратегічних для регіонів активів не позбуватися.