4 червня 2015 року, на базі Національного університету водного господарства та природокористування у місті Рівному, відбулося семінарське заняття із працівниками торфодобувних підприємств

ДЕРЖАВНА ТОРФОДОБУВНА ГАЛУЗЬ  –  ШЛЯХИ ДО ПРИВАТИЗАЦІЇ

4 червня 2015 року, на базі Національного університету водного господарства та природокористування у місті Рівному, відбулося семінарське заняття із працівниками торфодобувних підприємств – учасників Держаного концерну «Укрторф» на тему «Сучасні технології та обладнання для видобування фрезерного торфу в Україні та світі». Семінар було організовано з ініціативи фахівців університету та Генерального директора ДК «Укрторф» Андрія Озерчука, на підставі укладеної угоди про співпрацю між цими організаціями.

Від університету перед учасниками виступили: проректор по науковій роботі та міжнародних зв’язках д.е.н., професор Савіна Н.Б., директор НН механічного інституту проф. Марчук М.М., завідувач кафедри розробки родовищ та видобування корисних копалин Стріха В.А., директор Інституту післядипломної освіти д.т.н. проф. Маланчук З.Р. та ін. Разом із основною проблематикою семінару, значну увагу під час занять було приділено також перспективам підготовки фахівців з торфовидобування, змісту відповідної навчальної програми, необхідності спрямування наукових вишукувань на забезпечення оптимізації виробничих процесів торф’яної галузі. За відгуками учасників, семінарське заняття проведено на гарному методичному рівні та надало їм можливість отримати значну кількість нової корисної  інформації, що може бути застосована на виробництві.

Проведений семінар – захід не надто гучний, але досить знаковий, оскільки в останні роки особливої уваги підготовці фахівців з торфовидобутку, як і розвитку самої торфодобувної галузі, держава не приділяла. Намагання Державного концерну «Укрторф» відновити співробітництво між торфопідприємствами та профільними науково-освітніми закладами свідчить про розуміння його керівництвом складності сучасного стану торфодобувної галузі, основних викликів її функціонуванню та розвитку, необхідності активного впровадження  нових форм управління та виробничих технологій в умовах значних трансформацій вітчизняного енергетичного ринку.

Так сталося, що здійснення у 80-90 – роках масової газифікації населених пунктів України  стало початком руйнації, до того стабільно функціонуючої, вітчизняної торфодобувної галузі. У наступні періоди становлення української незалежності процеси стагнації та знищення торфодобування лише набирали обертів.

У 1993 році Уряд прийняв рішення щодо передачі усіх, діючих на той час у складі Українського концерну торфодобувної промисловості, державних торфодобувних підприємств до сфери управління Держвуглепрому. Слід визнати, що таке рішення виявилось абсолютно помилковим, бо зруйнувало галузеву вертикаль управління торфопідприємствами, прискоривши тим самим процес руйнації торфодобувної галузі. Підтверджує це і динаміка показників вироблення державними підприємствами торфопродукції за 1990-2000 роки: у 1992 році торфодобувні підприємства видобували 1949,0 тис. т. торфу та виготовляли 634 тис. т. брикету, у 1997 році лише 667,0 тис т. та 243,0 тис. т., у 2001 році – 295,0 тис. т. та 130 тис. т. відповідної продукції.

Через незначущу частку торфопродукції в енергетичному балансі країни на фоні показників вугілля, газу, нафти та атомної електроенергетики, ставлення з боку профільного міністерства до торф’яної галузі було другорядним, управління та державне фінансування розвитку торфодобувних підприємств почало здійснюватися за залишковим принципом. Про підприємства згадували тільки за можливості «заробітку» на бюджетному фінансуванні їх розвитку (бюджетні кошти відмивались та привласнювались за давно відомими «закупівельно–откатними» схемами) або здійснення інших махінацій із їх активами. З причини відсутності належного контролю за діяльністю керівників, протягом багатьох років, виробнича база підприємств знищувалась, втрачались ліцензій та привабливі земельні ділянки, будинки, утворювались мільйонні заборгованості та ін.

Сьогодні державна торфодобувна галузь перебуває у надзвичайно важкому становищі: більшість її підприємств, об’єднаних у Державний концерн «Укрторф» практично припинили виробничу діяльність, або здійснюють її зі збитками. Майно знаходиться під арештом за наявні борги, анульовані ліцензії на право користування надрами торфородовищ, площі земельних ділянок сировинної бази вичерпані. Міненерговугілля, як уповноважений орган управління, реальних заходів щодо виправлення ситуації не здійснює, мотивуючи необхідністю термінової приватизації підприємств.

Водночас чіткої програми приватизації та строків її проведення не визначено, рівень капіталізації підприємств надзвичайно низький та й привабливих для приватизації активів не багато. Стабільно працюючими з прибутком, без будь-якої державної фінансової підтримки, сьогодні є тільки  «Рінеторф» та «Волиньторф». Однак, чи доречно взагалі ставити питання приватизації прибуткових державних підприємств? Тим більш, що зміна форми власності при приватизації потребуватиме обов’язкового переоформлення, як діючих ліцензій на користування надрами родовищ торфу, так і права користування земельними ділянками під його видобуток. В реаліях державної дозвільної системи таке  переоформлення може затягнутися на роки, що з великою вірогідністю змусить призупинити на невизначений термін виробництво торфопродукції.

Інші підприємства, внаслідок наявності мільйонних боргів, зруйнованості основних виробничих фондів та відсутності сировинної бази, навряд чи хтось приватизує для відновлення торфодобувної діяльності. Їх приватизаційна доля, за вже усталеною традицією для розкрадених промислових підприємств –  бути порізаними на металобрухт новими власниками. Сумнівно, що така приватизація сприятиме енергетичному забезпеченню та соціально-економічного розвитку регіонів.

Більш раціональним є інший варіант розв’язання проблем розвитку державної торфодобувної галузі, завдяки якому можливе збереження наявної підготовленої сировинної бази, як визначальної умови видобутку торфу підприємствами будь-якої форми власності, виробничих потужностей його переробки, робочих місць та заробітних плат працівників, стабільних податкових надходжень до бюджетів. Його реалізація потребує, в першу чергу, прийняття рішення Урядом щодо позбавлення Міненерговугілля, невластивої для аналогічних державних структур в розвинутих країнах, функцій управління державними торфодобувними підприємствами. Така система управління давно себе дискредитувала, довела свою корупційність, неефективність та нездатність забезпечувати конкурентоспроможність державних підприємства в ринкових умовах.

Водночас, з метою запобігання втраті сировинних ресурсів державними підприємствами через зміну форми власності, більш доцільно на певний період зберегти існуючу державну форму власності, передавши управління діяльністю та майном, вже вісім років існуючому господарському їх об’єднанню – Державному концерну «Укрторф». Державний концерн, на відміну від Міненрговугілля, має реальну зацікавленість в максимально ефективному їх функціонуванні, оскільки здійснює свою діяльність за рахунок членських внесків учасників та несе безпосередню відповідальність за виконання планових показників виробництва продукції. Передання повноважень значно спростить систему управління торфопідприємствами, додавши оперативності та колегіальності прийняттю рішень стосовно розвитку галузі, гнучкості в питаннях пристосування до мінливих умов ринкової кон’юнктури, оптимальності щодо використання наявних засобів виробництва. Такі зміни дозволять принаймні стабілізувати ситуацію в галузі, а при здійсненні Концерном виваженої  інвестиційної політики – значно підвищити рівень капіталізації торфопідприємств для, за необхідності, подальшої поетапної їх приватизації на більш привабливих умовах.

 

Василь Фатенко, радник генерального директора Державного концерну «Укрторф»

DSC00265DSC00267